Фізіологічні механізми голоду та спраги

Фізіологічні механізми голоду. Основну тригерну* роль у виникненні почуття голоду відіграє зниження інтенсивності метаболічних процесів у тканинах та зменшення концентрації живильних речовин у крові. Внаслідок цих процесів формується так звана «голодна кров». Відчуття голоду також спричиняють періодичні спорожнювання депо живильних речовин. Це, насамперед, вуглеводи та жири з печінки, м’язової тканини й жирової клітковини. У стінках судин, клітинах печінки та проміжного мозку є так звані хеморецептори. Оскільки їх основна функція полягає в реакції на концентрацію глюкози в крові, їх називають глюкорецептора-ми. У разі зниження вмісту глюкози в крові вони подають імпульси через відповідні нейрони в гіпоталамус, який формує відчуття голоду.

Крім глюкорецепторів, відчуття голоду можуть формувати терморецептори. Тому в разі зниження температури навколишнього середовища в теплокровних зростає споживання їжі. В цьому є певний біологічний ценз — підтримка необхідної температури тіла при холодній погоді звичайно вимагає від організму додаткової енергії. Ця енергія вивільняється за рахунок додаткового розщеплення глюкози [14].

Крім вищезазначеного, первинний імпульс до формування почуття голоду може поступати безпосередньо з клітин головного мозку, які активуються внаслідок заданого режиму харчування (ритмічність споживання їжі, тривалість інтервалів між її прийомами, якісний і кількісний склад). Прагнення до споживання їжі має назву апетит. Його формування може відбуватись також без участі глюкорецепто-рів: через зоровий аналізатор (на вигляд їжі), через аналізатор нюху (на запах їжі), навіть через слуховий аналізатор (коли розповідають про щось смачненьке) тощо. Існує поняття специфічного апетиту, спрямованого на споживання певної їжі. Наприклад, за нестачі в організмі деяких солей, може виникнути специфічний апетит «хочу чогось солоного». Проте, надання переваги певним блюдам, може виникнути як результат виховання або культурних традицій.

Інформація від рецепторів через периферійні нейрони потрапляє до харчового центру, — функціональне об’єднання нервових елементів, розташованих на різних рівнях центральної нервової системи. Основним елементом харчового центру є гіпоталамус. Ту т відбувається трансформація внутрішньої харчової потреби організму в процес нервового збудження. Дослідження В. Anand засвідчили, що електричне подразнення латеральних ядер гіпоталамусу призводить до посиленого споживання їжі навіть у нагодованих тварин. Руйнування цієї ділянки гіпоталамусу навпаки — призводить до відмови від прийому їжі [16]. Харчове збудження, що виникає в гіпоталамусі, поширюється у висхідному напрямку на підкоркові лімбічні та ретикулярні структури головного мозку та кору великих півкуль.

П. К. Анохіним та К. В. Судаковим було сформовано нейрофізіологічну теорію голоду, згідно з якою, за зниження рівня живильних речовин в організмі за рахунок нервової та гуморальної сигналізації збуджуються харчові центри латеральної частини гіпоталамусу. Вони починають викликати посилену дію на кору великих півкуль головного мозку, формуючи мотивацію голоду та поведінку, спрямовану на добування їжі [1].

Процес поглинання їжі закінчується задовго до того, як відновлюється запас глюкози. Процес насичення складається з двох фаз. Перша фаза — сенсорне насичення розвивається внаслідок дії їжі на рецептори ротової порожнини й шлунку. Збудження від рецепторів через периферійні нейрони досягає клітин вентромедіальної частини гіпоталамусу та гальмує клітини латеральної його частини. Внаслідок вищезазначених процесів відбувається зниження активуючого впливу на кору великих півкуль [1]. Відчуття ситості завжди супроводжується зняттям напруги та позитивними емоціями у зв’язку з активацією парасимпатичної нервової системи. Цей факт досвідчені менеджери використовують для формування комунікаційних каналів. Проведення попередніх переговорів або переговорів про наміри звичайно матимуть кращі результати, якщо обидві сторони будуть у позитивному настрї. Зняття напруги та формування позитивного емоційного фону може забезпечити проведення таких перемовин в ресторані.

Ті посібники з менеджменту комунікацій, які радять викладати суть справи до того, як подали основне блюдо — не дружать з фізіологією. Системній фізіологічній реакції на задоволення потреби в їжі необхідно дати «працювати». Тут у нагоді будуть всі заходи. Чим більше рецепторів підключено — тим швидше і сильніше можна активізувати парасимпатичну нервову систему. Тому не потрібно нехтувати ні легкою музикою, ні виглядом їжі, ні інтер’єром ресторану. Оскільки за нашими національними звичаями запрошуюча сторона сплачує рахунок, саме вона найбільше зацікавлена в результаті зустрічі, то й меню — її привілей. Потрібна вивчити смаки запрошених й можливі обмеження в їжі. Це принципово, бо діабетик, який відмовив собі (а ще гірше, якщо ні) у тістечку — відмовив собі у позитивних емоціях. То чому він має зважати на потреби вашої фірми? Починати основні перемовини потрібно тільки після улюбленої страви гостя, коли запрошений фізіологічно готовий прийняти позитивне рішення.

І ще низка проблем управління персоналом, пов’язаних з фізіологічними механізмами голоду та насичення. Оскільки глюкорецепторів в організмі людини багато, то їх активація, яка відбувається в період, який передує голоду, поширюється на інші клітини нервової системи. Це відбувається внаслідок процесів іррадіації* нервового збудження. Тобто час перед обідньою перервою в більшості працівників — це найбільш продуктивний час для творчої, й не тільки творчої, праці.

І навпаки — після обідньої перерви — системні фізіологічні процеси спрямовують організм на відпочинок. Ще в минулому сторіччі фізіологи підрахували, що для активної роботи всіх органів та систем, організмові потрібно близько 20 літрів крові, насиченої киснем. Це проти 3,5-5,0 літрів які має доросла людина. Регуляція діяльності організму розрахована так, що кров перерозподіляється, залежно від потреб організму, в ті системи, де вона найбільш потрібна. У випадку після прийняття їжі — в кишково-шлунковий тракт. Тобто, ні м’язи, ні кора великих півкуль (робочі органи нашого персоналу) не отримують достатньої кількості кисню. На яку продуктивність праці можна розраховувати?

Співробітники управління охорони здоров’я при наших держадміністраціях, які мають великий чиновницький досвід, розповідають, що коли за часів М. Горбачова з кабінетів забрали дивани, різко зросли проблеми з кишково-шлунковим трактом у власників кабінетів. Раніше їм обідньої перерви вистачало і на прийняття їжі, і на перепочинок на диванчику.

Праця менеджера, управлінця чи підприємця, бізнесмена є напруженою, спричиняє гострі стресові, іноді хронічні стани. Звичайно, у людини, яка має відповідний генотип до такого виду діяльності, до вгамування гормонального стресу залучаються адаптивні механізми.

Проте вони мають обмеження і за їх виснаження наступає період функціональних порушень, що передує виникненню хвороб стресу. Яку з цих хвороб «обере» конкретний організм менеджера — це проблема його генотипу та способу життя, культури харчування зокрема. Щоб уникнути виразки шлунку, обід з гарячих страв і перепочинок на диванчику для підприємця, який працює 10–12 годин на добу, — не остання річ.

Відчуття голоду виникає періодично, тому базова потреба в отриманні та споживанні їжі є постійною. Її задовольнити раз і назавжди неможливо. Проте вона добре співіснує з іншими потребами організму. В нормальному режимі харчування, почуття голоду, яке періодично відчуває кожна людина, не заважає задоволенню соціальних потреб самореалізації, влади або афіліації. Хоча, потрібно зауважити, що в більшості людей, які пережили тривале голодування, спостерігається понижена здатність приймати ризикові рішення. Тобто, можна зробити припущення, що тривале голодування, на загальному негативному емоційному фоні, залишає певний структурний слід в корі великих півкуль головного мозку людини.

Теорія та практика менеджменту радить уважно ставитись до потреби співробітника в придбанні та споживанні їжі. Як правило це вирішується комплексом матеріальних мотивацій:

• матеріальне заохочення;

• соціальні бонуси — в багатьох компаніях є безоплатне харчування співробітників або безпосередньо в офісі, або в кафе, яке розташоване поряд.

Є компанії, які запроваджують систему кулінарії за замовленням.

Ще одне нематеріальне заохочення, яке використовується для формування командного духу компанії, — це корпоративні свята. Споживається смачна їжа, активізується парасимпатична нервова система, настрій покращується, і ось співробітник, який сидить навпроти, з яким виникли напружені стосунки — здається своїм хлопцем. Можна залагодити навіть особистий конфлікт та знайти вирішення виробничого. Або принаймні може виникнути намір налагодити нормальні стосунки.

Фізіологічні механізми спраги. Спрага є загальним відчуттям, яке виникає внаслідок комбінованої дії багатьох типів рецепторів, що розташовані як на периферії, так і в головному мозку людини. Основні нервові структури, які відповідають за регуляцію водно-сольового балансу, розташовані в проміжному мозку, в гіпоталамусі. На клітинах передніх ядрах гіпоталамусу розміщені осморецептори. Вони активуються в разі підвищення внутрішньоклітинної концентрації солей, тобто тоді, коли клітини втрачають воду. Тому осморецептори називають рецепторами спраги [5]. Крім осморецепторів, у формуванні відчуття спраги беруть участь й інші рецептори ротової порожнини та глотки. Їх активація викликає відчуття сухості в роті. До комплексу рецепторів спраги приєднуються також рецептори на стінках великих вен.

Основні фізіологічні принципи спраги об’єднує теорія множинних факторів. За нею спрага може бути обумовлена підвищенням осмотичного тиску крові та внутрішньоклітинною дегідратацією. У клітинах гіпоталамусу, а також внутрішніх органів виявлено специфічні рецептори, що реагують на зміну осмотичного тиску крові. Збудження цих рецепторів приводить до стану активації ті відділи головного мозку, які входять до складу питного центру. Формується відчуття спраги й мотиваційна поведінка, спрямована на її задоволення. Одночасно відбувається збудження супраоптичних та паравентрикулярних ядер гіпоталамусу й посилюється надходження в кров антидіуретичного гормону, що сприяє збереженню організмом водних ресурсів [5].

Адаптації до відчуття спраги не виникає. Єдиний засіб задоволення спраги — це вода. Тіло дорослої людини містить близько 75% води. Якщо людина, яка важить 70 кг втрачає тільки 350 мл води, — виникає почуття спраги. Ці дані свідчать про необхідність забезпечення водою та напоями співробітників компаній. Українські компанії, які цінують персонал чинять по-різному. Завозять питну воду з артезіанських свердловин, мінеральну воду. Встановлюють апарати для чаю та кави в коридорах компанії — для відвідувачів. Чашка кави, журнал — і необхідність трошки почекати вже не так дратує.

Сформовані внутрішні атрибути корпоративної культури компанії можуть дозволяти або не дозволяти пити чай або каву на робочому місці. Якщо так — то необхідні у відділах чайники та кавоварки. Якщо ні — то відповідні кімнати для прийняття їжі. Якщо менеджер дозволяє своїм співробітниками витрачати 15–20 хвилин для чаювання, це не даремне витрачання робочого часу. Людина задовольняє свою базову потребу — тому в неї покращується настрій. З позитивними емоціями — робота піде краще.

І ще один позитив чаювання в колективі. Співробітники спілкуються, формується команда, в якій ми завжди разом — і чай п’ємо, й працюємо. А якщо потрібно — можемо і попрацювати за члена команди, який занедужав.

Задоволення базових потреб голоду та спраги — підвалини відповідної мотиваційної поведінки та харчового інстинкту. Філогенетичною складовою харчового інстинкту є інстинкт полювання. Хоча існує думка, що під час еволюції відбулася автономізація інстинкту полювання від харчової насичуваності організму [17]. Відмежування інстинкту полювання від харчового інстинкту зумовило його підпорядкування іншим інстинктами — годуванню дитинчат та заготівлі їжі про запас. Полювання може бути зумовлене не специфічними особливостями організму, а загальною агресивністю людини та її схильністю до боротьби [3].

Між базовими та соціальними потребами перебувають потреби, які задовольняються інстинктами самозбереження. Мотивація самозбереження належить до індивідуальних мотивацій.

У класичній психології та психофізіології існують різні думки. У. Макдоуголл виокремлює три інстинкти самозбереження: уникання субстанції, ситуації; дискомфорту [21]. К. Б. Мадсен розрізняє мотиви безпеки та уникання болю [19]. В. Вілюнас розглядає мотивацію самозбереження на трьох рівнях: болю, страху та фобії, тривоги [3].